У світі, де тренди змінюються швидше за сезони, інтерес до філософії, давніх міфів і жіночих містерій стає не втечею від реальності, а способом глибше зрозуміти себе. Адже все в нашому житті циклічне: сценарії повторюються, а внутрішні трансформації часто мають давніші корені, ніж нам здається. Про те, як навчитися розпізнавати ці патерни та працювати з ними, в ексклюзивному інтерв’ю для «L’Officiel Україна» розповідає дипломований психолог, дослідниця архетипів і структури людської психіки Анна Мілка.
Анна Мілка
Що таке архетип та чому саме архетипи семи грецьких богинь досі так точно описують психологічні сценарії сучасних жінок?
Анна Мілка: Архетип — це збірний образ і певна поведінкова модель, через вивчення якої ми краще пізнаємо самих себе. Попри те, що сьогодні існує безліч психологічних типологій, саме архетипи грецьких богинь залишаються однією з найпопулярніших моделей для дослідження жіночої природи. Через знайомі міфологічні образи жінкам часто легше аналізувати власні сценарії поведінки, емоції та внутрішні трансформації. Але помилково вважати, що це пошук «богині» всередині себе, це радше метафоричний і психологічний інструмент самопізнання. Саму ідею архетипів започаткував Карл Густав Юнг у період 1910–1920-х років, а от модель саме жіночих архетипів у сучасному вигляді роками пізніше розробила американський психолог і представниця юнгіанської школи — Джин Шинода Болен у книзі «Богині в кожній жінці» (1984 рік). Ця типологія актуальна й нині. І я вважаю, зокрема тому, що по-справжньому зрозуміти жінку здатна насамперед інша жінка.
Які сім божеств входять до цієї системи жіночих архетипів і чим обґрунтовано їхній вибір?
А.М.: Джин Шинода Болен свого часу обрала саме цих богинь, бо вони представляють різні типи жіночого досвіду — від раціональності й контролю до чуттєвості, турботи та внутрішньої трансформації. Умовно ці сім архетипів охоплюють ключові сфери жіночої психіки: Артеміда символізує свободу, незалежність і внутрішню силу. Афіна уособлює раціональність, стратегічне мислення та кар’єрну реалізацію. Гестія асоціюється з внутрішнім спокоєм, самодостатністю та духовністю. Гера є архетипом партнерства, відданості та союзу. Деметра символізує турботу, материнство та підтримку. Персефона уособлює чутливість, інтуїцію та внутрішні трансформації. Афродіта є архетипом творчості, чуттєвості та харизми.
Чи можна сказати, що архетип — не фіксований образ, а потенціал психіки, який змінюється протягом усього життя?
А.М.: Я вважаю, що при народженні в кожній жінці так чи інакше закладені всі сім архетипів грецьких божеств. Це щось по типу сталої психічної складової підсвідомості. Але баланс цих архетипів упродовж усього життя безперервно змінюється залежно від віку, досвіду, стосунків, професії, життєвих криз тощо.
Анна Мілка
Чи може одна жінка поєднувати в собі кілька однаково сильних архетипів одночасно?
А.М.: Попри те, що в кожній жінці можуть одночасно співіснувати кілька архетипів, зазвичай один із них усе ж залишається домінуючим. Саме його ми — свідомо чи несвідомо — розвиваємо або, навпаки, приглушуємо під впливом оточення, досвіду та життєвих обставин.
Щоб визначити свій домінуючий архетип, іноді достатньо проаналізувати себе в моменти, коли ми залишаємося наодинці із собою. Адже в соціумі всі ми так чи інакше носимо певні маски, адаптуємося до людей, ситуацій і стосунків. Натомість саме в тиші, у власних реакціях, звичках і внутрішніх станах найкраще проявляється наш архетипічний центр.
Водночас не варто забувати, що архетипи — це не статична система. Якщо жінка глибше досліджує себе та працює із цими моделями, вона поступово вчиться більш органічно й навіть інтуїтивно перемикатися між різними архетипами залежно від ситуації. Один архетип може звучати голосніше, інший — тихіше, але всі вони залишаються частинами цілісної особистості.
Цю ідею частково розвиває і психотерапевт Річард Шварц у книзі «Мої різні Я», де говорить про те, що людина — це не одна незмінна особистість, а ціла система внутрішніх станів і ролей, які взаємодіють між собою.
Що для вас особисто є найцікавішим у роботі з архетипами?
А.М.: Найцікавіше — спостерігати, наскільки по-різному один і той самий архетип проявляється в різних жінках. Умовно кажучи, одна й та сама Афіна може мати абсолютно різні прояви. Адже навіть проживаючи схожі сценарії, кожна людина проходить їх через власний характер, виховання, внутрішню зрілість, досвід і готовність до трансформацій.
Наприклад, архетип Афіни часто асоціюють із раціональністю, структурністю та лідерством. Одним із найяскравіших попкультурних образів такої Афіни можна назвати Міранду Прістлі із фільму «Диявол носить Прада» — жорстку, дисципліновану, вимогливу до себе та інших. Подібну енергію сильного стратега багато хто також бачить у Маргарет Тетчер.
Міранда Прістлі — персонаж Меріл Стріп у фільмі «Диявол носить Prada» (2006)
Проте архетип Афіни далеко не завжди проявляється через жорсткість чи контроль, як от у випадку із Жаклін Кенеді. Це проявленість через внутрішню зібраність, уміння організовувати простір навколо себе, стратегічне мислення та спокійна впевненість без потреби домінувати. Один і той самий архетип здатен звучати абсолютно по-різному, залежно від того, як саме жінка проживає себе та свій внутрішній стан.
Який архетип, на вашу думку, сьогодні домінує в сучасному суспільстві, а який, навпаки, є найбільш витісненим?
А.М.: На мою думку, в українському суспільстві — й історично, і сьогодні — одним із найсильніших залишається архетип Деметри. Українські жінки часто дуже турботливі за своєю природою: їм важливо підтримати, нагодувати, зігріти, подбати про близьких. У певному сенсі це той самий образ берегині, який глибоко закладений у нашій культурі. Саме ці риси — турбота, материнська енергія та здатність бути опорою для інших і втілює архетип Деметри.
Водночас одним із найбільш витіснених архетипів, як на мене, залишається Гестія — архетип внутрішнього спокою, духовності та контакту із собою. Це про вміння залишатися наодинці зі своїми думками, рефлексувати, досліджувати внутрішні процеси й шукати власні сенси, а не лише жити через турботу про інших.
Багато жінок ідентифікують себе з архетипом Афіни — раціональної, сильної, ефективної, але водночас переживають емоційне виснаження, як цьому можна зарадити?
А.М.: Культура продуктивності справді підсилює архетип Афіни — раціональної, сильної та стратегічної жінки. Але коли життя будується лише навколо контролю, ефективності та досягнень, це нерідко призводить до емоційного виснаження. Афіні складно проживати почуття, розслаблятися і дозволяти собі слабкість, тому їй особливо важливо балансувати себе енергією Афродіти — через красу, задоволення, творчість, чуттєвість і контакт із власними бажаннями, або ж більше чутливими та циклічними архетипами, як-от Гестія чи Персефона. Насправді, саме такі запити найчастіше зустрічаються в моїй практиці, і я завжди із цікавістю спостерігаю, як жінки поступово вчаться виходити з режиму постійного контролю та повертатися до більш живого, чутливого й гармонійного контакту із собою.
До речі, у сучасному суспільстві часто недооцінюють архетип Персефони. Її звикли сприймати лише як «дівчину-весну» — легку, ніжну й романтичну. Але в міфології Персефона також є царицею підземного світу, а отже символізує глибину, інтуїцію та здатність працювати з підсвідомим. Саме тому жінки із сильною енергією Персефони часто мають тонке відчуття людей, схильність до психології, рефлексії та внутрішніх трансформацій.
Які рекомендації ви можете дати для розвитку та підсилення архетипів?
Клементина Черчилль у виконанні Крістін Скотт Томас у фільмі «Темні часи» (2017)
А.М.: Якщо жінка хоче глибше дослідити або прокачати в собі певні архетипи, одним із найкращих інструментів може стати кіно. Через фільми ми проживаємо досвід героїнь, спостерігаємо за їхніми реакціями, виборами та внутрішніми трансформаціями — навіть не опиняючись у цих ситуаціях особисто.
Наприклад, стрічка «Диво-жінка» яскраво передає енергію Артеміди, а «Темні часи» — архетип сильної та відданої Гери через образ Клементини Черчилль. У «Мемуарах гейші» легко простежується Персефона, тоді як героїня фільму «Маленькі жінки» Бет уособлює м’яку і глибоку енергію Гестії. А от до прикладу, Архетип Афродіти по-різному проявляється в образі Моніки Беллуччі у фільмі «Малена» та в публічному образі легендарної Мерилін Монро — і саме в цих відтінках найцікавіше вчитися бачити різні грані одного архетипу.
Мерилін Монро у фільмі «Джентльмени надають перевагу блондинкам» (1953), зіграла героїню Лорелей Лі
Якщо узагальнити, то окрім кіно, на мою думку, архетипи також корисно досліджувати через літературу, живопис і культуру загалом, адже саме мистецтво часто найтонше показує людську природу.
В одному з інтервʼю ви говорили про втрату внутрішньої мови — символів, інтуїції, снів. Як людина може зрозуміти, що більше не чує себе й що із цим робити?
А.М.: Цей момент настає, коли людина починає шукати спасіння у всіх, окрім себе. Тоді варто зупинитися, побути в тиші, прорефлексувати й чесно відповісти собі на запитання, яких ми інколи найбільше уникаємо.
Такі розмови із собою не завжди комфортні, адже вони потребують внутрішньої зрілості та готовності брати відповідальність за власні вибори й наслідки. Набагато легше, коли рішення ніби приймає хтось інший. Але справжня опора завжди починається з контакту із собою.
Найважливіше — завжди чесно запитувати себе про справжній мотив власних вчинків: чому я роблю саме так і що насправді за цим стоїть. Але водночас варто пам’ятати: немає нічого сумнішого за жінку, чия сила обмежується лише красою.