Раз на два роки Венеційська бієнале перетворює італійське місто на величезну мапу ідей, емоцій і художніх експериментів, де зустрічаються сотні митців, щоб спробувати пояснити, в якому стані перебуває людство. Цього разу бієнале особливо чутлива: більшість проєктів так чи інакше торкаються війни, втрат, екологічних криз і технологічної нестабільності. Але поруч із цим звучить інша інтонація — спроба знайти радість, тілесність і здатність жити далі. Національні павільйони традиційно різні — від технологічних лабіринтів до тихих архівів пам’яті.
Український павільйон побудований навколо ідеї крихкої безпеки та втраченої довіри до міжнародних гарантій.
Центральний образ — «Оригамі олень» художниці Жанна Кадирова. Це не просто скульптура, а символ існування «без опори»: олень підвішений у повітрі, ніби завис між минулим і майбутнім. Поруч — документи Будапештського меморандуму, архіви, відео евакуації з Покровська. Таким чином павільйон говорить не про абстрактну війну, а про конкретні наслідки політичних рішень.
Додатково Україна представлена у виставці «Still Joy», де Ярема Малащук і Роман Хімей показують Київ як місто, що живе попри війну — рейви, нічні простори, пам’ять про життя до 24 лютого і після.
Павільйон Австрія став одним із найбільш суперечливих. Проєкт Флорентина Хольцингер — це майже театральний простір між аквапарком, техно-клубом і тілесним перформансом. Тут вода стає матеріалом мистецтва, тіло — інструментом, а глядач — учасником. Найбільш обговорювані елементи: підвішена художниця в гігантському дзвоні, система «живих» інсталяцій із водою та туалети як частина художнього процесу. Це павільйон про межу між мистецтвом і тілесністю, комфортом і відразою.
Павільйон Китай — це «Потік сновидінь». Він побудований як цифровий лабіринт, де реальність і симуляція постійно змінюються місцями. Команда кураторів залучила студії з кіно, ігор та AI-досліджень. Серед учасників — художник Ян Фудун. Головна ідея: світ уже не розділяється на «реальне» і «віртуальне». Він стає потоком даних, снів і образів, у якому людина може легко втратити орієнтацію.
Павільйон Німеччина має назву «Ruin». Його створювали Генріке Науманн і Сун Тьєу. Після смерті Науманн проєкт набув ще більш особистого виміру: він став частково пам’ятником художниці. Тема павільйону — руїна як не лише фізичне руйнування, а й розпад ідеологій, історичні травми, розрив між Східною і Західною Німеччиною та соціальні наслідки об’єднання.
Павільйон Велика Британія працює з питанням: хто має право розповідати історію. Художниця Лубайна Хімід досліджує колоніалізм через візуальні архіви, текстиль і образи, які були виключені з офіційної історії. Це не просто критика минулого — це спроба змінити саму структуру історичного погляду.
Павільйон Ватикан побудований як «звукова молитва».У проєкті беруть участь FKA Twigs, Браян Іно, Патті Сміт та Джим Джармуш. Як пояснюють самі творці, це не класична релігійна експозиція, а спроба зробити віру чутною через звук, тишу і резонанс.
Павільйон Фінляндія повністю залежить від природних даних. Інсталяція реагує на вітер: він створює звук, рух і навіть структуру простору. Це мистецтво без стабільності — воно постійно змінюється.
Павільйон Польща «Liquid Tongues» досліджує альтернативні способи комунікації. Тут звук, вода, рух та жест. Глухота розглядається як окрема культура, а вода — як простір, де комунікація стає чистішою і тілеснішою.
Павільйон Греція — це «Escape Room». Глядачі проходять простір як квест, де архітектура стає головоломкою. Але за грою стоїть серйозна ідея: сучасна людина постійно хоче втекти від реальності, але не може уникнути власного досвіду.
Павільйон Естонія перетворений на живу студію художниці Меріке Естна. Вона щодня створює величезне полотно просто на очах у глядачів. Це мистецтво без фінальної форми — тільки процес, зміна і присутність.
Павільйон Канада створений художником Аббасом Ахаваном. Він відтворює зруйновані пам’ятки (Пальміра, музеї Іраку) з крихких матеріалів — глини та соломи. Це мистецтво про те, що історія завжди тимчасова.
Павільйон Нова Зеландія художниці Фіона Пардінгтон перетворює музейні птахи на духовних посланців.Це розмова про маорі, колоніалізм і природу як живу систему пам’яті.
Павільйон Пакистан працює з історією Пенджабу, розділеного у 1947 році. Фотографія, вишивка і кераміка тут стають мовою пам’яті — особливо жіночої, переданої через покоління.
Павільйон Сальвадор вперше в історії бієнале. Проєкт «Cartographies of the Displaced» говорить про міграцію, втрату дому і глобальні кризи переміщення.
