Київський митець, чиї роботи знайшли місце у колекції Шерон Стоун і на стінах колекціонерів по всьому світу, — не романтик у банальному сенсі. Його живопис — це геометрія близькості, де фігури сплітаються, розходяться і знову знаходять одна одну. Команда KHUSTYNA зустрілась з Артуром у його творчій майстерні, де він розповів про свою творчість, натхнення, колаборацію та місію викладання.
Про початок: мама і олійні фарби
Артур Солецький не вибирав мистецтво свідомо — воно просто було поруч із самого початку. Дитячі вечори він проводив поряд із мамою, яка малювала квіти олійною фарбою. Вечір за вечором — вона за полотном, він поруч, із пензлем або без.
«З часом я почав розуміти, що хочу цим займатись. Можливо, наслідуючи маму. Можливо, просто тому що це привили мені з дитинства».
Так творчість стала природним станом.
Свідоме рішення стати художником прийшло пізніше — в Академії мистецтв, де він спочатку працював виключно в академізмі, потім рухався в бік декоративності, і так, шар за шаром, виробляв власну мову. Мову, яка змінюється досі.
«Кожен день я досягаю якихось інших речей у своїй візуальній мові», — каже він без пафосу, як про щось очевидне.
Про першу роботу
Першу серйозну роботу він знайшов буквально — біля смітника поряд з Академією. Старе полотно, затраскане, брудне, очевидно нікому непотрібне. Але Артур Солецький побачив у ньому образ — образ лісу — і назвав роботу «Палімпсест». Слово давнє: палімпсест — це пергамент, який переписувався. Попередній текст стирали, але сліди залишались. І новий автор писав поверх чужої пам'яті.
«Це вже не було просто чисте полотно. Це було полотно з певною, забрудненою історією. А я захотів переписати її, накласти свою поверх».
Роботу він виставив на Осінньому салоні — і це стало першою справжньою виставкою. З того часу ідея накладання, переписування, збереження слідів стала наскрізною в його практиці.
Про інстинкти, кохання та колекцію шовкових хустин
Нова серія робіт виросла з простого визначення:
«Instinct — це про щось дуже чесне, щире та непридумане».
Але за цією простотою — складна філософія. Для Солецького кохання починається з інстинкту, але не зупиняється на ньому. «Потім воно переростає в свідомий архітектурний проєкт. Кожен день кохання — це будиночок, який ти по цеглинці вибудовуєш.
Головна муза художника — його дружина. Він говорить про це відкрито:
«Вона — той центр тяжіння, навколо якого вибудовується мій світ. Саме в ній я знаходжу ту глибину й тендітність, яку хочеться фіксувати».
У його роботах фігури сплітаються, відходять і повертаються — це не абстракція, це хореографія реальних стосунків.
Саме ця мова близькості зацікавила український бренд шовкових хустин KHUSTYNA. Команда бренду запропонувала Артуру створити нові роботи спеціально для колекції — і між ними виникла справжня синергія. Солецький відчув, що хоче намалювати щось нове: не перенести вже існуюче на тканину, а створити твори, які живуть саме на шовку. Матеріал, який рухається, змінюється зі світлом, торкається тіла — вимагав іншої розмови. Здалеку хустини виглядають як складний графічний орнамент. Зблизька — відкриваються людські фігури, що шукають одна одну.
«Ми хотіли створити картини на шовку, які хочеться розглядати і відчувати душею. Це як у стосунках: спочатку бачиш загальну картину, а потім починаєш розрізняти деталі, рухи, погляди та дрібні дотики, які й формують ваш спільний світ», — пояснює Максим Турава, засновник і CEO KHUSTYNA.
Про місію: викладання і відкрита майстерня
Паралельно з творчою практикою Солецький вже шостий рік викладає в Академії мистецтв. Він сам визнає: довго не розумів, чому сильні художники погоджуються на роботу, яка майже не оплачується. Тепер — розуміє. «Наскільки важливо ділитися з підростаючим поколінням своїми знаннями. І в процесі викладання студенти діляться з тобою також. Ти весь час дізнаєшся щось нове. Це не дає закритися в капсулі майстерні».
Художник, який лишається відкритим — до студентів, до нових матеріалів, до колаборацій — і є тим, хто не зупиняється. Солецький каже про це просто:
«Кожен художник, який працює в Україні, вже несе певну соціальну місію. Він репрезентує свої роботи у всьому світі й тим самим говорить про нашу культуру, нашу естетику».
І якщо мистецтво в часи кризи — це спосіб фіксувати час, то Instinct фіксує те, що важливіше за все: здатність берегти одне одного.