Головною подією другого місяця літа для українських поціновувачів авторського кіно безумовно стане спеціальна ретроспективна програма «Літо Соррентіно», яка стартує з 9 липня. У її рамках глядачі та глядачки зможуть переглянути три головних фільми італійського режисера — «Велика краса», «Юність» і «Благодать».
Основою унікального стилю Паоло Соррентіно є вишукана естетика візуального ряду, тому, користуючись цим чудовим приводом, ми вирішили проаналізувати прийоми, які допомагають автору створювати таку красу на екрані.
Бароко й еклектика
Фундаментом візуальної кіномови Паоло Соррентіно є еклектичне поєднання барокової розкоші та сучасної поп-культури. Майже в кожній своїй картині він задоволено милується пишною красою ренесансно-барокової Італії з її палацами, скульптурами та полотнами класичних художників. Однак паралельно із цим у його картинах існують гучні дискотеки, провокативні перформанси та вишнева кола.
Приклади подібних протиставлень можна легко знайти в будь-якій картині. Наприклад на розкішному панорамному балконі з видом на Колізей, що є однією з головних локацій «Великої краси», після драйвової вечірки, сповненої розваг і алкоголю, відбувається камерна зустріч зі 104-річною монахинею, яку церква вважає святою.
Гра тіней
Один зі своїх улюблених прийомів Соррентіно підгледів у Караваджо, геніального італійського художника епохи бароко. За кілька століть до появи кінематографу цей митець створив техніку, що отримала назву «світлотінь» або італійською chiaroscuro, головною особливістю якої є контрастне розподілення світла, коли більша частина полотна знаходить у тіні, а промінь світла вихоплює з неї головного героя.
Схожі прийоми використовує і Паоло. Наприклад у вищезгаданій «Великій красі» є сцена, де герой разом зі своєю супутницею відвідують вночі закриті римські палаци, а єдиним джерелом світла є ліхтарик у руках їх провідника.
Кольоровий контраст
Надзвичайно цікаво проаналізувати кольорову палітру, яку використовує режисер. Основою кадру часто виступають м’які кольори (білий мармур античних скульптур чи ніжна зелень садів). Однак на передньому плані він спеціально додає яскраві відтінки — агресивно-червоний одяг, неонове світло тощо.
Такий еклектичний кольоровий контраст ніби підкреслює прірву між застиглою красою старовини та швидкоплинністю кричущої сучасністі. Яскравим прикладом виступає сцена де монахині танцюють під електронну музику біля неонового хреста в одній із будівель Ватикану в серіали «Новий Папа».
Зміни масштабів
Не менш цікаво Паоло Соррентіно працює з масштабами зображень. У його фільмографії дуже часто можна зустріти екстремально загальні плани, коли камера віддаляється на велику відстань, залишаючи крихітного героя самого на тлі величних палаців чи, наприклад, гір, аби підкреслити незначущість людини в порівнянні з природою. Часто, після таких загальних планів, слідує крупний план героя, який демонструє найменші зміни його емоцій.
Прикладів такої гри масштабів можна знайти в картині «Юність», де двоє стареньких героїв ведуть свої філософські бесіди серед мальовничих альпійських гір та лугів.
Кліповий монтаж
Ще одним прийомом, за рахунок якого Паоло Соррентіно вибудовує свій еклектичний візуальний ряд є кліповий монтаж. У деяких сценах режисер свідомо руйнує спокійний темпоритм, який є основою його кіно, аби додати в нього елемент хаосу, підкреслити емоційну перенасиченість сучасного життя. Монтажні склейки починають підпорядковуватися музиці, а також з’являються елементи сильного прискорення чи уповільнення сцени.
Чудовим прикладом подібного кліпового монтажу можна назвати сцену вищезгаданої вечірки у «Великій красі». Там ультракороткі кадри змінюють один одного, підтримуючи швидкість музичного супроводу. Крупні плани танцюючих фігур і кричущих облич, конфеті та шампанського, що ллється на голову головного героя — подібний калейдоскоп зображень створює у глядача відчуття запаморочення та сп’яніння, дозволяючи глибше зануритися в сцену.
