Зйомки розпочалися зі сцени розстрілу, проходили під час повномасштабної війни й не раз переривалися через обстріли. Режисер Костянтин Коновалов та виконавець головної ролі Григорій Бакланов розповіли про історію створення фільму «Довженко. Перший погляд», роботу над історичними образами та спробу показати українського кінорежисера без усталених міфів.
Ідея стрічки про молодого Олександра Довженка з’явилася у Костянтина Коновалова ще під час навчання в американських кіношколах. У 2012 році режисер удосконалював професійні навички в New York Film Academy та Los Angeles Film School. Саме тоді відбулася розмова, яка підштовхнула його до дослідження постаті українського митця.
«Він запитав мене, звідки я. Я відповів, що з України, на що пан Скорсезе сказав: «Я знаю, це ж звідти режисер Олександр Довженко!»
Ця репліка змусила Коновалова по-новому поглянути на постать режисера, чиє ім’я відоме далеко за межами України. Після розмови він почав більше читати про Довженка, а згодом зосередився на одному з найважливіших етапів його життя — роботі на Одеській кінофабриці.
«Я тоді подумав: якщо Скорсезе знає Олександра Довженка, то варто більше про нього почитати. Так із прочитаного й виникла ідея зняти фільм».
У центрі стрічки — молодий Довженко, який прагне створювати власне кіно про Україну, її історію та культуру, але змушений працювати в системі, що дедалі сильніше обмежує творчу свободу.
Одним із ключових епізодів історії стала робота Довженка над фільмом «Сумка дипкур’єра». Це було замовлення, яке мало відповідати вимогам радянської системи. Проте навіть у межах заданого формату режисер шукав можливості для власного художнього висловлювання.
«Довженко зміг перетворити звичайну пропагандистську агітку на непересічний шедевр. Завдяки цьому йому дали змогу зняти «Звенигору» та «Арсенал», — розповідає Костянтин Коновалов.
Виконавець головної ролі Григорій Бакланов також наголошує на прагненні Довженка зберігати власний почерк навіть тоді, коли обставини не сприяли творчій свободі.
«Навіть у цій роботі, від перших кадрів «Сумки дипкур’єра», вже відчувається його авторський почерк. Намагаючись обійти тиск системи, він шукав нові методи і робив непересічним навіть той фільм, який мав стати прохідною агіткою».
Саме цей конфлікт між особистим баченням митця та вимогами системи став однією з основних драматичних ліній фільму.
Створення «Довженка. Перший погляд» тривало значно довше, ніж передбачав початковий задум. Проєкт неодноразово стикався з труднощами на етапі підготовки: пропозиції відхиляли експертні комісії, сценарій змінювався, а сам фільм доводилося скорочувати через пандемію COVID-19, нестачу фінансування та інші обставини.
До роботи над сценарієм долучилися фахівець із творчості Довженка Сергій Тримбач, письменник Андрій Осіпов, який на той час очолював Одеську кінофабрику, та драматург Максим Курочкін.
За словами творців, до початку зйомок було підготовлено десять версій сценарію. Це свідчить про те, наскільки тривалим був пошук форми, яка поєднала б історичні факти, особисту драму героїв і ширший контекст українського кінематографа 1920-х років.
Одним із принципових рішень режисера стала відмова від звичного візуального образу минулого, у якому українці постають бідними, пригніченими й позбавленими власного культурного середовища.
«Одеса того часу виглядала розкішно: автомобілі, готелі, квартири. Люди жили інакше, ніж нам звикла показувати радянська пропаганда, яка завжди зображувала українців бідними, сірими й нещасними», — пояснює Коновалов.
Творці прагнули показати місто живим і стильним, із власною атмосферою, міською культурою та активним творчим середовищем. Для цього приділили особливу увагу костюмам, декораціям, реквізиту й транспорту.
«Моє завдання як режисера полягало в тому, щоб показати українців успішними, цікавими — такими, яких полюбить глядач».
Відтворити цей світ допомогла команда художників і реквізиторів. Художник-постановник Дмитро Святкін створив декорації кочегарки, монтажної кімнати та павільйону 1920-х років, наповнивши їх історичними деталями.
Важливою частиною задуму стало й місце зйомок. Коновалов наполягав на роботі в оригінальних павільйонах Одеської кіностудії, де свого часу працював Довженко.
«Адже так час ніби зациклився: рівно сто років тому Довженко працював тут, а ми через століття повністю реконструюємо його творчі процеси».
Масштаб роботи над історичним середовищем можна оцінити за цифрами, які наводять творці фільму:
250 акторів загалом долучилися до зйомок.
До 70 людей одночасно з’являються в міських сценах, що відтворюють Одесу 1920-х років.
10 тонн реквізиту використали для створення історичної атмосфери.
30 кілограмів продуктів з’їли під час зйомок сцен із їжею.
По вісім повних образів створили для кожного з трьох головних героїв — Олександра Довженка, Іди Пензо та Юрія Яновського.
П’ятеро коней допомогли відтворити транспортний рух того часу.
Вісім ретроавтомобілів відповідної епохи з’явилися в кадрі.
14 годин поспіль тривала найдовша знімальна зміна.
У фільмі показані не лише професійні амбіції Довженка, а й його особисті стосунки. Разом із ним у центрі історії — письменник і сценарист Юрій Яновський та прима-балерина Одеського театру опери та балету Іда Пензо.
Перший знімальний день одразу поставив перед командою складне завдання: «Зйомки почалися одразу з дуже складної сцени — розстрілу. Ми знімали її в першу ж ніч. А далі практично кожен день приносив нові виклики», — згадує Григорій Бакланов.
До історичних і творчих труднощів додалася повномасштабна війна. Через обстріли знімальний процес неодноразово доводилося зупиняти, змінювати графік і коригувати роботу.
«Ти приходиш на знімальний майданчик із величезним багажем досліджень, а потім маєш усе це відкласти й просто існувати в конкретній сцені, у конкретній ситуації», — розповідає актор про роботу над образом Довженка.
За словами Григорія Бакланова, під час підготовки до ролі йому було важливо відійти від звичного образу генія та побачити за ним живу людину.
«На момент подій йому лише 31 рік. У нього є дуже чітка мета — зняти власне кіно про історію України, про себе, спираючись на нашу культуру».
Актор досліджував щоденники, спогади, статті та наукові праці, намагаючись зрозуміти не лише творчий метод режисера, а й його характер, амбіції та людські суперечності.
«Найбільше відкриттів для мене було саме в нетворчій частині його біографії. Є спогади людей, які з ним працювали, а також тих, хто знав його ще зі звичайної школи. Ці свідчення часто дуже відрізняються від образу, який ми знали раніше».
Стосунки трьох героїв у фільмі постають як простір довіри й особистої свободи в час, коли політичний тиск на українське культурне середовище посилювався.
«Їхня дружба, їхнє щире людське захоплення один одним, ці стосунки, одним словом, — вони стали для всіх трьох тим острівцем свободи, якого так бракувало в той час», — зазначає Бакланов.
Досліджуючи історичне тло стрічки, творці звернули увагу на роль Одеси в розвитку українського кінематографа. За словами Коновалова, Одеська кінофабрика була потужним виробничим майданчиком із сучасною на той час технічною базою та сильним творчим середовищем.
«Юрій Яновський, який тоді став головним художнім редактором, збирав там найсильніших українських митців, щоб створювати справді унікальне кіно й розвивати саме українську культуру».
Однак розвиток цього середовища відбувався на тлі дедалі сильнішого політичного контролю. Для режисерів і письменників, які прагнули працювати зі своїми темами та художніми формами, це означало постійну необхідність шукати компроміси або відстоювати власні рішення. Саме тому історія молодого Довженка у фільмі виходить за межі біографії одного митця. Вона розповідає і про ціле покоління українських культурних діячів, які намагалися створити власний мистецький простір у час політичних обмежень.