У проєкті української художниці Марії Куликовської квіти — традиційний символ зцілення, любові та пам’яті — поєднуються з образом кулі, який уособлює руйнування. Ця напружена подвійність відображає досвід війни, втрати і водночас — здатність до відновлення.
Художниця між архітектурою, тілом і простором
Марія Куликовська — українська художниця, народжена у 1988 році в Керчі, Крим. Її практика формується на перетині архітектури, скульптури, перформансу та малюнку. У своїх роботах вона часто досліджує взаємозв’язок між тілом і простором, особистою пам’яттю та колективною травмою.
Походження художниці також визначає теми її мистецтва. Її родина пережила депортації та голод, а сама художниця втратила доступ до рідного дому після окупації Криму. З початком повномасштабної війни досвід вимушеного переміщення знову став частиною її життя.
У роботах Куликовської тіло стає символом території — крихким, вразливим, але водночас здатним зберігати пам’ять.
Подорож «від смерті до життя»
Інсталяція Bullet of Flowers побудована як символічна подорож. Простір виставки проходить шлях від темряви і руйнування до відродження.
Відвідувачі рухаються крізь серію кімнат, де скульптури, звук і світло створюють досвід переходу — від смерті до життя. На підлозі розміщені уламки тіл, скульптури, а також об’єкти, що нагадують про зруйновані фігури. Це не просто образи руйнування — це матеріалізована пам’ять.
Одним із центральних елементів інсталяції є завіса з кісток і волосся, створена у співпраці художниці з її матір’ю. Вона функціонує як поріг між приватним і публічним простором, між тілом і історією.
Тіло як поле бою
Серія скульптур After Death Comes Life стала важливою частиною проєкту. У цих роботах Куликовська використовує форми людського тіла, створені з мила, епоксидної смоли та інших крихких матеріалів. Одна з робіт — фігура вагітної жінки, в яку вбудовані штучні троянди та гільзи від снарядів. Вона поєднує образ материнства з образом війни, демонструючи, як насильство проникає навіть у найбільш інтимні аспекти життя. Інша скульптура містить уламки мін та колосся пшениці. Пшениця тут виступає символом родючості, пам’яті та зв’язку з українською землею. У цих роботах тіло більше не є лише індивідуальним образом — воно стає полем бою, де зустрічаються пам’ять, історія і травма.
Ритуал пам’яті та зцілення
Особливістю проєкту є те, що усі фігури — це її вагітне тіло. І всі фігури уособлюю саме її. Коли їх виставили на площі в Копенгагені, невідомі вандали ввечері їх побили і повалили.
Цей акт мисткиня взяла в основу перформансу і продемонструвала жест художнього спротиву. Руйнування не є кінцем — воно стає частиною процесу. Уламки скульптур залишаються у просторі виставки як свідчення насильства і водночас як нагадування про крихкість людського життя. Фотографії частин тіла художниці, залитих смолою, нагадують захисну «шкіру». Цей матеріал ніби консервує пам’ять і фіксує досвід, який неможливо стерти.
Квіти, що проростають крізь руйнування
У серії акварельних робіт художниця зображає квіти — лілії, чортополох, айстри, чорнобривці. Ці рослини створені на напівпрозорій «шкірі» з епоксидної смоли. Вони ніби проростають крізь матеріал, нагадуючи про здатність життя з’являтися навіть після руйнування. Квіти в роботах Куликовської — це не просто декоративний елемент. Вони є символом пам’яті, турботи і надії. Свідчити смерть, але рухатися до відродження
Проєкт завершується посланням до глядача: «Ви є свідками смерті, але не зупиняйтесь — рухайтеся далі, до відродження.» Цей заклик перетворює глядача на учасника процесу. Переживання травми стає не лише актом пам’яті, але й кроком до зцілення. У світі, де війна знову стала частиною реальності, роботи Марії Куликовської нагадують: навіть серед уламків і втрат може з’явитися нове життя.
Павільйон Марії Куликівської на Мальтійській бієнале став важливою платформою для представлення українського сучасного мистецтва у міжнародному контексті. Інсталяція привернула увагу не лише своєю естетикою, але й глибоким емоційним змістом.
Важливою складовою реалізації цього проєкту стала підтримка культурних меценатів. Павільйон було реалізовано за підтримки Рози Тапанової, що дозволило здійснити масштабну постановку інсталяції та представити роботу на міжнародному рівні.