«Il est cinq heures, Paris s’éveille»
Жак Дютрон
Протести в Парижі 17 жовтня змішались в коктейль із соціальних вимог, спалених авто і розбитих вітрин. З самого ранку прибиральники і мийні машини розчищають барикади зі спалених велосипедів, повертаючи місту буржуазний блиск. Проте соціальний гнів залишається, а французькі крайні ліві і крайні праві змагаються, як перетворити його в голоси на президентських виборах.
Париж прокинувся після дня і ночі протестів. Люди йдуть з кавою по мокрій від мийних машин бруківці, виїжджають у справах на авто і на своїх електричних мопедах. З цікавістю і страхом розглядають наслідки вчорашнього вечора. З підземного паркінгу нашорошено виїжджає налискований Rolls-Royce Cullinan. Поруч — розбиті вітрини продуктового магазину, спалені дотла велосипеди й смітники, викорчувані декоративні дерева з великих вазонів, а також висипаний цемент з будівництва неподалік. На стінах османівських будинків — нашвидкоруч написані гасла: “Париж — наш”.
Мирна маніфестація швидко деградувала в погроми через вандалів, або casseurs (буквально — розбивачі), як їх називають у Франції. Вони зʼявляються майже на кожній великій маніфестації.
У магазині Burberry розпачливі охоронці кажуть перехожій бабусі з дорогою сумкою, що потрібно їх бити, цих нелюдів, а не дивитися, як вони просто знищують майно. Магазинам Chanel і Loewe пощастило більше. Dior захистив свої вітрини, тому відбувся лише графіті по металевих ролетах. Інші магазини заздалегідь поховали свої товари, аби не приваблювати вандалів. Вчора ввечері багато з них бігали з барсетками Burberry наперевіс, у той час як вже під ніч поліцейські приїздили різкими кавалькадами і висипалися на вулиці зі своїх службових машин — деякі з працівників правопорядку були в цивільних джинсах і куртках, мотоциклетних шоломах, з кийками та автоматичною зброєю. Оцих, видно, боялися найбільше, бо готовність дробити кості просочувалася крізь увесь їхній вигляд. Запах паленого і цементу осідає на піднебінні, і нагадує дещо, про що тут писати не хочу.
Вчорашній вечір вразив Францію, хоча, правду кажучи, і заповідався на те. Жовті жилети приєдналися через вісім років після свого зоряного часу, і видно, ця енергія накопичилася у Франції. І тут важлива особливість подій 17 жовтня 2026 року. Це не просто повторення руху жовтих жилетів 2018 року. У протестах зійшлися ліцеїсти, молодь із передмість, профспілкові рухи й давні учасники соціальних мобілізацій.
Багато хто запитує, проти чого виступають французи. Відповідь на це питання не найпростіша, тому що вони виступають, до прикладу, проти підняття цін на пальне, хоча багато протестувальників не мають засобів пересування на двигунах внутрішнього згорання. Зрештою, протест — проти відсутності майбутнього, проти нерівних шансів у житті, як кажуть у Франції. І коли дивишся на Париж як на вітрину багатого і повнокровного задоволеннями життя, то починаєш розуміти, що чимало молодих людей, які живуть в приміських зонах, і в чиїх ліцеях теж щойно відбувалися протести, і без вигадок гарцюють таргани та миші і недостатньо вчителів, — після завершення школи знайдуть роботу або кур'єрами, або вантажниками. Вони виливають гнів і безнадію. Викидають сумки Burberry на вулицю — навіть не собі, а просто: від ненависті до багатих. Їхнє короткочасне “Париж наш” змивають на ранок ті працівники, якими вони самі не хочуть ставати через пʼять-десять років. Париж швидко повертається в свою форму: з шиком, багатством і буржуазністю. Коли майже кожна пʼята квартира в місті, де метр житла коштує близько 10000€, комусь належить, але там не живуть.
Виглядає на те, що перед президентськими виборами це буде далеко не перша акція. Розгойдування починається доволі активно, і очевидно, що крайні ліві (і крайні праві), які намагаються піймати цю хвилю народного незадоволення, лише розохочуються.
Серед усіх цих обгорілих велосипедів, розбитих вітрин і викорчованих дерев поодиноко трапляються рекламні плакати журналу з Рафаелем Глюксманом Raphaël Glucksmann на обкладинці. Він представляє інтелектуальне крило лівих, соціал-демократів, і один з тих, хто активно підтримує Україну. На обкладинці під його фотографією запитання: чи зможе він урятувати лівих від радикальної лівиці (Жана-Люка Меланшона). 11 жовтня Глюксман переміг на праймеріз поміркованих лівих, здобувши близько 66% голосів. Його відмова від союзу з Меланшоном стала одним із визначальних аспектів нинішнього протистояння всередині лівих.
Разом з тим не забуваймо інтерес росії, щоб ситуація у Франції перевернулася з ніг на голову. Фінансування рускім миром тих чи інших політичних сил крайніх спектрів не є таємницею. Згадати лише російську “позику” для крайньоправої партії Марін Ле Пен в 2014 році.
Питання з обкладинки в сьогоднішньому Парижі звучить особливо виразно. Йдеться про те, хто зуміє привласнити суспільний гнів, дати йому політичне ім'я і перетворити його на голоси на президентських виборах 2027 року.
Тим часом мийні машини швидко зачищають наслідки нічних подій.
