— Після повномасштабного вторгнення багато українців були змушені починати все з нуля за кордоном, і ви не виняток. Розкажіть про свій досвід побудови бізнесу в чужій країні без зв'язків, клієнтської бази та чіткого розуміння правил гри.
— У Париж я приїхала без зв'язків і без жодного клієнта. Було портфоліо, досвід двох студій в Одесі й розуміння, як влаштоване знімання від першого повідомлення до готової галереї. Сайт англійською я зробила одразу, а клієнтів шукала там, де люди планують подорожі: в Instagram і TikTok. Дуже швидко стало зрозуміло, що наш клієнт — це американець, який прилітає в Європу на тиждень. Під нього я й будувала все: швидку відповідь англійською, зрозумілі умови, підготовку зйомки на відстані. Правила гри вивчала на ходу — від дозволів на проведення фотосесій в певних місцях до податків. Допомогла звичка, що сформувалася ще в Одесі: рахувати кожну годину й кожне рішення.
Сьогодні Tripotographer працює в кількох містах Європи, де серед фотографів дуже висока конкуренція. В чому ваші переваги?
— У кожному місті з нами знімає фотограф, який там живе. Він знає своє місто: коли вулиці ще порожні, де потрібен дозвіл, куди сховатися від дощу. Для туриста, в якого лише три дні, це має вирішальне значення. Друга перевага в тому, що клієнт бронює не випадкову людину, а студію з однаковим стандартом. Кожному фотографу я передаю те, як працюю сама: як готувати знімання, які підказки давати в позуванні, як знімати під мою обробку. Почерк у кожного свій, але пара, яка вже знімалася з нами в Парижі чи в Мілані, має відчути те саме. Багато хто так і повертається: спершу був Париж, а вже наступного року — Італія.
— Ваш колір та обробку використовують фотографи вашої команди в різних містах. Як сформувався ваш візуальний стиль і як ви досягаєте того, щоб знімання різних людей мали вигляд як одна цілісна історія?
Мій стиль світлий, теплий, з м'яким контрастом. Шкіра має залишатися шкірою, без помаранчевої засмаги і без сірого відтінку, який дає похмурий ранок. Я хочу, щоб фотографія була схожа на те, як людина запам'ятала той день. Одного пресета на всю Європу замало. Зранку в Парижі світло сіро-блакитне, опівдні в Італії — жорстке й жовте, а в Лісабоні від океану все світле й трохи холодне. Під кожне світло я зробила окремі налаштування, тож фотограф знає, які взяти в роботу. Але пресет не виправить технічну помилку, тому правила починаються раніше: експозиція по шкірі, правильний баланс білого, жодних пересвічених суконь. Якщо кадр знятий правильно, обробка займає хвилини, і фото у всіх мають однаковий вигляд.
— Сьогодні ваше фото біля Ейфелевої вежі ШІ може згенерувати за хвилину. Чому, на вашу думку, людям і досі потрібен справжній фотограф?
— На згенерованому фото ви стоїте там, де ніколи не були. Воно може бути гарним, але воно нічого не пам'ятає. Наші клієнти платять за доказ того, що це було: вони стояли там удвох, було холодно, і він віддав їй свою куртку. Через двадцять років ця куртка на фото важитиме більше, ніж вежа. Справжній знімок видно з дрібниць, які ніхто не став би вигадувати: пасмо, яке здуло вітром, зім'ята сорочка, бо він цілий день тримав її за руку. Чим більше навколо картинок, які зробила машина, тим дорожче коштуватиме фото того, що сталося насправді.
— Чи стикалися ви з плагіатом і як загалом ставитеся до того, що хтось може використати ваші ідеї та авторські розробки?
— У travel-фотографії всі знімають ті самі місця, тож скопіювати точку, ракурс чи позу дуже легко, і я ставлюся до цього спокійно. Скопіювати можна кадр, а от як ти поводишся з людиною, яка хвилюється перед камерою, не скопіюєш. Клієнти обирають нас саме за це, тому я не витрачаю сили на боротьбу з копіями, а вкладаю їх у команду.
— Розкажіть про свою команду: як обираєте людей, які людські якості для вас найважливіші?
— Спершу мені важливо побачити, як людина знімає звичайних людей, а не моделей. З моделлю гарні кадри виходять майже у всіх. А наш клієнт хвилюється, він у чужому місті, і в нього лише одна спроба. Тому з людських якостей для мене найважливіші спокій та уважність. Фотограф має заспокоїти, повести за собою, пожартувати, помітити, що дівчині холодно. Техніці можна навчити, а от цьому навчити значно складніше.
— Яким був ваш найбільший професійний факап і чому він вас навчив?
— Одного разу я пропустила літак на весілля на озері Комо. На щастя, летіла я за день: хотіла прилетіти опівдні й погуляти містом. А прилетіла наступним рейсом о дев'ятій вечора. Прогулянка згоріла, а весілля відзняли так, як і планували. Відтоді вільний день перед весіллям для мене страховка, а не відпочинок: у пари одна спроба, і мій запас часу теж частина їхнього спокою.
— Проєкт, яким ви найбільше пишаєтеся, це… Чому саме він?
— Пропозиція руки й серця для однієї блогерки, за якою я давно стежила. Мені дуже хотілося з нею познайомитися, тому я готувалася ретельніше, ніж зазвичай: купила квіти, знайшла дах із видом на Ейфелеву вежу. Вона сказала «так», а потім виклала наші фото в своїх соцмережах. Пишаюся цією фотосесією, бо в ній є все, за що я люблю свою професію. Фотографія знайомить тебе з людьми, за якими ти давно стежиш, і дає змогу зробити для них щось красиве в один із найважливіших днів їхнього життя. Це дуже романтична робота.
— Яким ви бачите наступний етап розвитку Tripotographer? Чи плануєте виходити на нові ринки, розширювати команду або розвивати нові творчі напрями?
— Нові міста, але тільки там, де знайдемо фотографа нашого рівня. Розширюватися заради точки на мапі немає сенсу: одна слабка фотосесія в новому місті перекреслює десять гарних. Ще ми хочемо, щоб клієнт міг сам обрати фотографа в потрібному місті, подивитися його роботи, вільні дати й ціну за кілька хвилин. Між Каліфорнією та Європою дев'ять годин різниці, і людина не повинна чекати ранку, щоб дізнатися, чи ми вільні. А оскільки більшість наших клієнтів американці, наступний логічний крок - знімати їх не лише в подорожах, а й вдома.