На ілюстраціях Олеся Дереги завжди хочеться затриматися довше. Розглянути химерні переплетені силуети. Придивитися, чи не здалося, що у стільчика руки замість підлокітників. Порахувати персонажів, щоб… збитися з рахунку і просто зануритися в історію. Кожна його робота — це організований хаос, який зачіпає своєю непередбачуваністю, кольорами та символами. Ми поговорили з художником про його творчий світ, переломні моменти у карʼєрі та колаборацію з IQOS до десятиріччя бренду.
Як виявилося, у бренду та митця є дещо спільне — і це не лише любов до арту.
Олесь Дерега
Сталість, зміни та стрибок у невідомість: щось залишалось, щось мінялось — ніщо не стояло на місці
«Моя ціль — жити життя, дивитись навколо, щось створювати, гратись і залишати слід», — так Олесь Дерега говорить про свою творчість та власний стиль. У кожній роботі — емоція та спогад про речі, які були важливі у той період. Для нього кожна робота — це спосіб зафіксувати, запамʼятати, а потім пригадати, що відбувалося у різні моменти життя.
«Для мене це особистий щоденник або навіть каталог емоцій та спогадів — тих речей, які мене колись хвилювали».
До речі, Олесь ділиться тим, що у нього немає нереалізованих ідей. Усе, що приходить у голову, він записує на папері або замальовує у скетчбуці. Ідея виходить назовні, а далі живе своїм життям: реалізується в інших проєктах, змінюється у щось непередбачуване, або забувається.
У багатьох його ілюстраціях можна знайти образи з попередніх робіт. «Кожного разу ти намагаєшся переінакшити й трішки надурити себе, щоб створити щось нове, але загалом завжди повертаєшся додому». Для Олеся творчість — це постійна спроба перевизначити те, як він взаємодіє з аркушем паперу і взагалі з форматом. І чим далі, тим більше йому хочеться повертатися до себе колишнього
«Зараз я дивлюся на свої малюнки, які робив раніше, і розумію, що деякі з них створював на певному піку творчої щирості, тому в цей стан точно потрібно повертатися».
Вихід із зони комфорту
Кожен новий проєкт для Олеся — це вихід із зони комфорту. Десь трішки, а десь радикально. Колись він вперше створював анімацію та монтував музичний кліп. Художник згадує, що було неймовірно важко, ще й процес зайняв безліч часу.
«Досі пам'ятаю, як на дні народження друга, коли всі святкували за столом, я сидів у кутку з ноутбуком на колінах і домонтовував останні секунди, бо все знову йшло шкереберть».
Наче звичайний робочий процес, але ці моменти можна назвати стрибком у невідомість, який урешті робить тебе лише сильнішим, а творчість — іншою.
Одним із переломних моментів у творчості митця була перша персональна виставка у Львові у 2019 році.
Вона проходила в Будинку книги на площі Міцкевича: «Я дуже довго готувався, запросив усіх друзів і знайомих. У визначений час, о 19-й годині, в залі ще нікого не було — люди збиралися на вулиці. І в момент, коли їх нарешті почали пускати, я просто закрився в іншій кімнаті — мене накрив сильний мандраж.
Я розумів: поки я тут, за дверима, я — це одна людина, але коли вийду — я стану іншим і мій світ стане іншим. Я відчинив двері, вийшов у кімнату, повну людей, почув цей шум, гамір, побачив, як усі дивляться на мої роботи... Тоді я чітко відчув, що дороги назад немає. Я став іншим, і це новий світ. Це був справді переломний момент для мене».
Що таке колаборації для митця
Колаборації — це історія, в якій зустрічаються два різні світи зі своїми правилами і кордонами, які можна дещо порушити задля створення чогось нового. Можливо, цього нового й не було б, якби не подібна співпраця. Вона не про єднання логотипу чи імен — вона про геть нову історію, про яку ще довго говоритимуть інші.
Олесь порівнює колаборації з хлібом та маслом: «Просте поєднання, яке ідеально працює разом і перевірене часом. А ще краще, коли можна додати сир». Як там говорили? Все геніальне часом доволі просте.
Колаборація добре працює, коли і митець, і бренд додають трохи свого. Це ніби дві ідентичності, які, об’єднуючись, створюють щось абсолютно нове. Щоб все склалося, ця співпраця має бути влучною, вдалою та логічною.
Співпрацю з брендом митець порівнює з грою у пінтбол, коли тобі точно потрібні рамки та обмеження, які допомагають розкриватися по-новому.
«Обмеження додають роботі структури: ти маєш стінки, від яких відштовхуєшся, і завдяки цьому знаходиш непередбачувані, цікаві ходи, як у грі в пінбол».
Серед улюблених колаборацій обирає три. Це колаборація із Київським ЦУМом, для якого Олесь створював вітрини:
«Це неймовірне відчуття, коли ти можеш взаємодіяти з простором міста, кожного дня проходити повз і бачити власну роботу, отримувати фотографії від знайомих та бачити відгуки в соцмережах».
Ще один цікавий проєкт — афіші, які Олесь створював разом з агенцією Dviika для презентації концепції реновації Житнього ринку.
А про колаборацію з Syndicate Kyiv Олесь мріяв ще з 2010 року, тому співпраця з брендом одягу справді запамʼяталася.
«Бо тоді цей бренд був для мене далеким, столичним і недосяжним».
Спільна робота з брендом, постер та автопортрет Олеся
«Кожного разу ти намагаєшся переінакшити й трішки надурити себе, щоб створити щось нове, але загалом завжди повертаєшся додому».
Одним із таких «повернень додому» є постер для IQOS до десятиріччя бренду. Олесь зібрав у ньому персонажів, яких створював протягом 10 років своєї творчості.
Олесь ділиться, що ідея створення постеру саме таким була не першою — спочатку планували просто зобразити різних персонажів, міста або обрати щось більш мінімалістичне.
Як каже художник, його спогади влаштовані таким чином, що він згадує події через те, що він малював у моменті. Бо його життя і творчість нерозривно повʼязані: «Так і народився цей постер — моя особиста ретроспектива життя за це десятиліття разом із брендом».
У постері є персонаж із сопілкою — це сам Олесь, і він сам грає на сопілці. А ще це натяк на бренд, бо тут заховані логотип та ідея святкування.
У цій колаборації ідея розвивається й у стікерах: Олесь говорить, що наклеїти щось на ноутбук — річ дуже інтимна, тому він вибирав би наліпки дуже прискіпливо. Це як паспорт, який нагадує про те, де ти був та що бачив.
«Для свого ноутбука обрав би чоловічка із прапором-смайликом».
Якби потрібно було залишити лише одну роботу з усієї творчості художника, це могла б бути будь-яка робота. Бо кожна робота художника містить максимум того, чим він наповнений у цей момент. А постер у цьому всьому — своєрідна капсула часу, у якій зібрано спогади десятиріччя. Через роки на неї можна буде глянути і згадати саме цей момент.