Десятий Київський тиждень критики відбудеться з 15 до 21 жовтня. У програмі – українські прем’єри та фестивальні гіти.
«Сліди»
Режисерки: Аліса Коваленко, Марися Нікітюк
Світова прем'єра «Слідів» відбулася на Берлінале в програмі Panorama Dokumente, де глядачі визначили стрічку найкращою в програмі. Для українського кіно це перша перемога в цій секції, хоча стрічки з України показують там давно.
Головна героїня, Ірина Довгань, пережила російський полон. Тепер вона їздить деокупованими селами й записує свідчення жінок, які зазнали сексуального насильства від окупантів. Серед тих, хто розповідає свої історії, є економістка, держслужбовиця, вчителька, підприємиці та фермерка. Назва фільму має кілька значень: вона охоплює і видимі сліди руйнувань, і менш помітні рани, які лишаються в психіці та стосунках.
Аліса Коваленко знає тему зсередини. На початку війни вона була в полоні на Донбасі, пережила сексуальне насильство і стала однією з перших в Україні, хто заговорив про це публічно. Після берлінської перемоги вона нагадала, що у 2016 році була єдиною, хто відкрито свідчив про пережите. Через десять років вона привезла до Берліна фільм разом із шістьма жінками.
Український оскарівський комітет обрав «Сліди» представляти країну в категорії «Найкращий міжнародний фільм». Шорт-лист із 15 стрічок оголосять 15 грудня, а церемонія відбудеться 14 березня 2027 року. До цього фільм вже встиг отримати нагороди на Movies That Matter у Гаазі та Millennium Docs Against Gravity.
«Демони»
Режисерка: Наталка Ворожбит
Світова прем'єра «Демонів» відбулася в Локарно у конкурсі «Режисери сучасності». А українська прем’єра відбудеться саме на Київському тижні критики.
Наталка Ворожбит відома як сценаристка «Кіборгів» і авторка «Поганих доріг» та серіалу «Спіймати Кайдаша». «Погані дороги» були дебютом у режисурі: стрічку показали в конкурсі Тижня критики на Венеційському фестивалі, де вона здобула приз Verona Film Club. «Демони» стали її другою повнометражною роботою. Вона знята за п'єсою Ворожбит 2005 року, дія відбувається на Полтавщині на початку 1990-х. Фільм знімали сім років, і для Руслани Писанки це остання головна роль у кіно.
Сюжет такий. Щойно розпався Радянський Союз, харизматична Ніна приймає в дім росіянина-волоцюгу, який називає себе письменником. Ніна гонить самогон і приблизно на двадцять років старша за нього. Вона хоче, щоб він копав картоплю і пив із нею, а не читав. Пити він навчився. Ніна сподівається на нове життя, а місцеві землі, де відьми живуть поруч із людьми, а мертві розмовляють із живими, поступово показують справжню сутність її обранця. Критики описують фільм як суміш соціальної драми, гротескної казки та темного українського фольклору.
«Секс і смерть у таборі Міазма»
Режисерка: Джейн Шонбрун
Фільм вперше показали в Каннах, у секції «Особливий погляд», де він отримав «Квір-пальму». На момент прем'єри в нього був стовідсотковий рейтинг критиків на Rotten Tomatoes. У попередній стрічці Шонбрун, «Я бачив світло телевізора», телевізор був способом зрозуміти себе. У новій роботі цю роль виконує слешер.
Кріс (Ханна Айнбіндер із серіалу «Хитрощі») – режисерка-початківиця, якій студія доручає перезапустити давно сплячу франшизу «Табір Міазма». Її власний культовий фільм жахів описують як «Психо» з точки зору шторки у ванній. Франшиза за роки перетворилася на конвеєр сиквелів, тож для натхнення Кріс шукає Біллі, акторку першого фільму. Біллі грає Джилліан Андерсон, а живе вона відлюдницею на території того самого табору. Удвох вони дивляться оригінальний «Табір Міазма» з приватної копії колишньої зірки, і межа між кіно та реальністю починає розмиватися.
Маніяк Little Death теж запам'ятовується. Це істота у водолазному костюмі з головою у вигляді кінематографічного апарата, яка виринає з озера зі списом. Крові у фільмі багато, а різанину в одній зі сцен озвучує пісня Counting Crows «A Long December». У фільмі є насильство, лайка, вживання наркотиків і сексуальні сцени, тому глядачам з чутливими нервами варто приготуватися.
«Клубне дитя»
Режисер: Джордан Фьорстман
Для Фьорстмана це режисерський дебют, який показали в секції «Особливий погляд» у Каннах. Багатьом він знайомий як актор: він грав у «Rotting in the Sun» і в серіалі «I Love LA». Тут він ще й сценарист та виконавець головної ролі.
Пітер – легенда нью-йоркського танцмайданчика, промоутер вечірок. Він також торгує наркотиками. Приблизно десять років тому після випадкової зустрічі в темній кімнаті клубу в нього народився син, про якого він не знав. Тепер десятирічний хлопчик з'являється в його житті, і Пітеру доводиться поєднувати нічні клуби, сумнівні оборудки та батьківство. У фільмі також грають Кара Делевінь, Дієго Кальва та Кірбі Howell-Baptiste.
Стрічку зняв на 35-мм плівку оператор Адам Ньюпорт-Берра. Фільм починається посеред вечірки, і нью-йоркський клуб на екрані пульсує, поки сюжет не набирає чіткіших обрисів. При цьому клуб у цій історії показаний як місце спільноти, а не як демонічний стереотипний вертеп.
«Віражі»
Режисерки: Селін Каррідруа, Алін Сутер
Літо в Женеві. Йоганна збирає люксові годинники на заводі, у відпустку не їде, а вечорами реставрує старий «Жук» – Volkswagen Beetle з 1970-х. Мета в неї чітка: взяти участь у ретро-перегонах. Колись, після гендерного переходу, світ автомеханіки зачинив перед нею двері. Тепер вона збирається в нього повернутися.
Йоганну грає Йоганна Шопфер, і зображує вона саму себе. Фільм називають автофікшном: знімали його чотири літа, а на екрані вони зливаються в одне. І зняте це все на 16-мм плівку.
«Химера»
Режисерка: Аліче Рорвахер
Рорвахер – одна з найвідоміших італійських режисерок. В цьому фільмі вона змішує реальність із казкою так, що межу між ними помітити важко.
Дія відбувається в Італії 1980-х. Англієць Артур (Джош О'Коннор) повертається до маленького містечка на узбережжі Тірренського моря. Там він зустрічає банду Томбаролі, розкрадачів етруських гробниць. Артур має дар, який стає в пригоді його друзям: він відчуває порожнечу в землі, де лежать рештки минулого світу. Є й друга порожнеча, яку залишило втрачене кохання до Беньяміни. Її мати, Флору, грає Ізабелла Росселліні. Героям фільму потрібні різні речі. Хтось шукає легкі гроші, хтось минуле, і мрія для кожного залишається поза досяжністю.
«Трикутник смутку»
Режисер: Рубен Естлунд
За цей фільм Естлунд отримав «Золоту пальмову гілку» Каннського фестивалю 2022 року. Для нього це друга «Пальма» після «Квадрата». Крім того, стрічка здобула три номінації на «Оскар»: за найкращий фільм, режисуру та оригінальний сценарій. Тому якщо ви раптом ще не бачили цю трагікомедію, радимо надолужити на Тижні критики.
Назва походить із модельного бізнесу. Так називають зморшки між бровами, які моделі прагнуть позбутися. Пара супермоделей вирушає в розкішний круїз разом із надбагатими та впливовими пасажирами. Шторм перетворює офіційну вечерю на сцену, яку глядачі переказують одне одному ще довго після перегляду. Коли судно тоне, пасажири опиняються на безлюдному острові. Тут з'ясовується, що ловити рибу й давати собі раду без грошей вміє лише прибиральниця туалетів Абігейл.
Дістається в цій історії всім: світові моди, мільйонерам, інфлюенсерам і борцям за рівність. Фільм поєднує сатиру з гротеском, тож добре підійде, якщо хочеться посміятися.