Для L’Officiel Hommes Андрій Сігунцов поговорив із Маттіасом Ґертсом про його кар’єру на перетині моди й музики, нову архітектуру впливу, досвід роботи з провідними брендами та рішення вперше поїхати в Україну, щоб виступити на VESELKA.
Це буде твій перший раз у Києві. Якою була твоя перша реакція, коли тебе запросили виступити?
Так, це мій перший раз у Києві. Коли мене запросили, я був радий і вдячний. Я відчув себе особливим через те, що саме мене запросили приїхати і зіграти в цьому особливому квір-просторі, який існує в Києві протягом восьми років. Для мене це велика честь: увійти в цей простір, стати його частиною, відчути його енергію. Як квір-діджей, мені важливо мати можливість приїхати до Києва і віддати щось квір-спільноті у творчий спосіб.
Топ і штани: ALAINPAUL. Взуття: CAMPERLAB. Прикраси: TANT D’AVENIR
Багато міжнародних артистів досі вагаються, чи їхати в Україну через війну. Що змусило тебе сказати «так»?
Спочатку я одразу подумав: так, я хочу це зробити. Для мене це про вихід із зони комфорту і про те, щоб додати щось до енергії, яка там будувалася роками. Але це не стільки про те, щоб «дати» музичний досвід. Це радше досвід для мене самого: побачити, відчути, бути там. Я завжди більше люблю грати для квір-аудиторій, бо вони танцюють сильніше, краще виражають себе. Саме квір-танцполи дають мені натхнення, тому що там люди більше є собою. Я не можу уявити, що означає жити в країні, де триває війна, але можу уявити, як сильно люди потребують нормального життя. А вечірка, особливо у квір-сцені, є дуже важливою частиною цього: можливістю виразити себе, відпустити напругу, на кілька годин вимкнути зовнішній світ і бути в моменті.
Для тебе ця поїздка більше про виступ, підтримку, відкриття української сцени чи про все це одночасно?
Це все одночасно, але, мабуть, найбільше для мене це про відкриття сцени і про підтримку. Звісно, я люблю виступати, але тут важливіший сам досвід. Мені цікаво навчитися чогось, побачити, як вона існує в більш андерграундному контексті. Фокус для мене саме в цьому: відкрити сцену і показати свою підтримку.
Багато людей підтримують Україну в соцмережах, але допис в Instagram і фізична присутність - це не одне й те саме. Що для тебе означає солідарність?
Для мене солідарність - це справді з'явитися і бути присутнім. Так, я можу публікувати про це, і моя публічність дає мені можливість показати цей досвід різним людям, серед яких є не лише квір-аудиторія. Але бути там фізично означає значно більше. Це і є головне повідомлення, яке я хочу передати: показати свою солідарність з Україною через присутність і через те, щоб віддати щось спільноті.
Повний образ: CAMPERLAB. Прикраси: Werkstattünchen
VESELKA - не лише рейв, а важливий квір-простір. Як ти розумієш роль квір життя сьогодні?
Я завжди кажу: перш ніж щось стає трендом у мейнстримі, воно вже існує всередині квір-сцени. Звук, стиль, спосіб самовираження часто починаються саме там, а потім переходять у мейнстрим. Я працював у моді десять років і бачив це багато разів: те, що спершу виглядає круто всередині квір-спільноти, пізніше стає крутим для всіх. Саме тому важливо цінувати і захищати квір-людей, які вміють виражати себе. Клубне життя має в цьому величезну роль, тому що це безпечний простір, де кожен може бути собою і відчувати себе частиною спільноти.
Чи стають квір-простори особливо важливими під час кризи та війни?
Так, вони дуже важливі. Особливо для молодих людей, бо їм потрібні безпечні простори, щоб зрозуміти і розвинути себе. Коли ти юний, дуже складно розібратися, хто ти. Якщо поруч є спільнота людей, які є собою і вільно виражають себе, ти можеш побачити: «Я теж можу так. Це нормально». Без таких просторів ми не мали б тієї квір-присутності і тієї квір-революції, які існують зараз.
У Києві через війну і комендантську годину нічне життя неможливе у звичному вигляді, тому вечірки відбуваються вдень. Це щось змінює у твоєму виступі?
Ні. Я думаю, що дуже важливо, аби такі речі продовжували існувати. Те, що створила VESELKA, продовжуючи робити вечірки під час війни, - це своєрідне світло в темні часи. Я говорив зі Стасом (організатором Veselka) про музику, яку маю грати. Спершу думав: це денна вечірка, можливо, я зіграю більше хаусу. А він сказав: ні, роби те, що робиш зазвичай. Люди сприйматимуть це як нічну вечірку, бо є комендантська година, вони готові, вони хочуть цього досвіду. Тож я гратиму транс, техно, те, що зазвичай граю. Це, звісно, відчуватиметься інакше, але я хочу дати їм нічний досвід.
Твоя робота існує між модою, музикою, нічним життям і персональним стилем. Ти бачиш себе більше як діджея, культурну фігуру, сторітелера чи людину між цими категоріями?
Я все більше бачу себе як діджея. Але оскільки я працюю в моді довше, ніж займаюся діджеїнгом, я також бачу себе як сторітелера. Я роблю багато різних речей: говорю про важливі теми, показую своє щоденне життя, ходжу на події, працюю з брендами, роблю зйомки, створюю і граю музику. Колись я трохи втратив креативність у моді, бо я не дизайнер. Я працював у частині контенту, а коли довго створюєш контент щодня, у якийсь момент цього стає замало. Тому я почав діджеїти, а потім і продюсувати. Коли я граю музику, будую сет, будую історію, це дає мені набагато більше радості. Тож я радше сторітелер, який змішує ці речі, щоб бути собою.
Повний образ: Études Studio. Прикраси: Werkstatt.
Сьогодні вплив більше не будується через одну професію. Він виникає через образи, звук, смак, спільноту. Як ти рухаєшся в цій архітектурі впливу?
Чесно кажучи, я просто живу день за днем. Є дні, коли я працюю як контент-креатор, є дні, коли я працюю як діджей, є дні, коли продюсую музику. Для мене це настільки природно, що я не відчуваю, ніби «рухаюся» між цими ролями. Одного дня я роблю одне, іншого - інше. Я намагаюся робити свій контент близьким людям: говорити з підписниками так, як говорив би з друзями. Раніше я хотів, щоб усе виглядало дуже відполіровано і круто, але коли почав бути більш живим і прямим, отримав більше реакцій і відгуків від людей. Тому я просто публікую те, що відчуваю, або говорю свою думку природно і зрозуміло. Насправді правил немає.
Що музика дала тобі такого, чого не могла дати мода?
Креативну частину. У музиці можливості здаються безкінечними. Я завжди любив техно, транс, виходити в місто, танцювати. Діджеїнг повернув мені відчуття творчої мети. Це було щось більш усвідомлене і фізичне, щось, що я роблю руками. Робота для модних брендів стала для мене трохи автоматичною, бо я робив її надто довго. А діджеїнгом я займаюся вже шість років, і щоразу, коли граю, це знову відчувається новим: я завжди можу зробити щось інакше.
Чи є зв’язок між тим, як ти одягаєшся, і тим, як ти граєш?
Так, думаю, є. Останнім часом мій стиль більш гранжевий і темний, але я все ще люблю світлі кольори. Коли я діджею, мій образ більш андерграундний і розслаблений. Коли працюю з брендами на кшталт Dior, це вже більш витончена історія. Мені подобається рухатися між цими станами, але все одно в цьому є спільна лінія: кольори, силуети, відчуття. У клубі я можу вдягнути оверсайз-футболку і хороший денім, а на модний показ - щось більш fashion-forward. Але зараз я вкладаю в образи менше зусиль, ніж раніше, бо думаю: я тут, щоб грати музику, і мені потрібно рухатися, мені має бути зручно.
Наскільки відрізняється грати для люксових модних подій і для квір-аудиторії?
Це дуже різні речі. Мені подобається грати для брендів, бо це хороша платформа і можливість дати людям почути цікаву музику на певних подіях. Але люди, запрошені на такі івенти, зазвичай не приходять слухати тебе. Ти радше частина простору, частина інтер'єру. Це нормально, це також частина роботи. Але грати для справжньої аудиторії - це зовсім інше задоволення. Люди приходять розважатися, відкривати нову музику, загубитися в часі. На коктейльній події люди не приходять, щоб загубитися в часі. Вони приходять на годину чи дві. Звісно, мені ближче грати для аудиторії, яка справді хоче бути всередині музики. Але я також вдячний брендам, які мене запрошують: це платформа і спосіб побудувати стосунки з людьми, які, можливо, інакше ніколи б не почули мій сет.
Повний образ: Études Studio. Прикраси: Werkstatt.
Твій публічний образ дуже видимий, але видимість може ставати тиском. Як ти захищаєш приватне «я»?
Не думаю, що справді захищаю його. Я дуже онлайн, але коли я не онлайн - я не онлайн. Якщо йду на вечірку в Брюсселі, я намагаюся вимкнути це, і люди там це поважають. Вони приходять розважатися, і я теж. На модних подіях чи показах я розумію, що я більш публічна фігура, і люди можуть хотіти зі мною взаємодіяти. Але коли я йду кудись як рейвер, я намагаюся бути в моменті, менше бути в телефоні і менше бути онлайн. Це складно, бо саме те, що робить мене більш людяним, краще працює в соцмережах. Чим більше я показую себе справжнього, тим більше люди з цим співвідносяться. Але водночас так ти трохи втрачаєш приватність. Я до цього звик і не бачу в цьому великої проблеми. Це не так, ніби я Miley Cyrus. Насправді все нормально.
Ззовні Україну часто бачать крізь призму війни. Навіщо їхати на рейв у країну, де триває війна?
Тому що це опір. Це більш реально. Енергія рейву в країні, де триває війна, надихає: люди все одно докладають сил, щоб це відбулося. Це треба святкувати, бо потрібно багато зусиль, сили і внутрішньої потужності, щоб організовувати такі події у складний час. Це робиться для людей, щоб вони могли мати відчуття нормального життя, бути присутніми, хоча б на певний час не думати про ситуацію, в якій живуть уже роками. Я не думаю, що є щось більш потужне, ніж рейв у країні, де триває війна. У Бельгії все теж може бути добре, але це вже не має тієї самої інтенції. У Києві це, здається, переходить на глибший рівень. Саме тому я хочу поїхати.
Чи можуть задоволення, краса і танець бути формами опору?
Абсолютно. Саме так техно і хаус стали тим, чим вони є сьогодні. У часи опору люди збиралися разом, влаштовували вечірки і показували свій опір тим, що робили те, що хотіли робити. Це було повідомлення: «Дивіться, ми тут, ми існуємо, і ми важливі». Війна - дуже дивний концепт, бо в неї втягують цивільних людей, які не хочуть бути втягнутими. Тому добре, коли люди показують опір через танець, красу, задоволення і присутність.
Що Антверпен дав тобі як людині і як артисту?
Антверпен навчив мене дуже багато чого. Я прожив там десять років, у свої дуже визначальні роки, приблизно з 18 до 30. Там я відкрив для себе виходи в місто, нічне життя, там усі мої друзі. Це сформувало мене як людину і сформувало звук, який мені подобається: Belgian new beat, техно-звучання, яке походить із Бельгії. Мені подобається звертатися до діджеїв 90-х і 2000-х, таких як CJ Bolland, Yves Deruyter, а також до звучання лейблу Cherry Moon. Саме цей транс-звук я вважаю красивим. Антверпен - дуже креативне місто, і коли ти оточений креативними людьми, це автоматично робить тебе більш креативним. Водночас Антверпен маленький, і це тримає тебе приземленим. Бельгійці загалом доволі стримані і скромні. Думаю, це важливо для того, щоб залишатися приземленим, але водночас експериментувати. Бо якщо не експериментувати, не створиш нічого нового.
Чому зараз ти обрав Париж?
У якийсь момент Антверпен став для мене трохи нудним. Це дуже креативне місто, але воно маленьке. Після десяти років ти знаєш усіх. Мені хотілося нових імпульсів. Париж - глобальне місто, і особливо після Brexit він стає дуже важливим у Європі. Я хотів жити у більшому місті, але залишатися близько до дому: Антверпен усього за дві години потягом. Я думав про Лондон, але після Brexit - ні. Думав про Мілан, але теж ні. Париж був найбільш очевидним вибором. До того ж Антверпен і Париж мають багато спільного. Для мене Париж може бути продовженням Антверпена: багато антверпенських дизайнерів показують свої колекції тут або мають тут агентства й ательє.
Якої свободи ти шукаєш у цей момент життя?
Я хочу мати змогу подорожувати ще більше. Я дуже люблю подорожувати, хоча це мене виснажує. Але водночас це дуже живить творчо: зустрічі з новими людьми, нові речі, нові досвіди. У наступні п'ять років я хочу зустріти якомога більше людей, робити нове, з'єднуватися з людьми і будувати спільноту. Я хочу почати робити власні вечірки: спершу в Антверпені, потім у Брюсселі, а далі в різних містах, залучаючи локальних артистів. Це і є свобода, яку я шукаю: не бути прив'язаним до одного місця, а мати можливість брати свою роботу з собою і будувати спільноту, яка збирається в різних містах.
Що б ти хотів сказати українській спільноті перед своїм виступом у Києві?
Дякую за те, що впускаєте мене у свій простір і даєте мені відчути енергію, яку ви будували протягом останніх років, ще до війни. Мені шкода, що я не пережив українську квір- та андерграундну сцену до війни, але думаю, що зараз вона стала ще сильнішою. Для діджея це особлива можливість - бути допущеним у такий простір. Я відчуваю, що отримаю багато натхнення, зможу забрати його з собою додому, берегти його і святкувати те, що українці побудували за ці роки і продовжують будувати.
Яке повідомлення ти хотів би передати людям за межами України?
Україна - це набагато більше, ніж війна. Життя людей там триває, і важливо показувати це решті світу. Це не просто зона війни. Відбуваються культурні події, андерграундні події, люди ведуть свої бізнеси. Життя триває.